Гаряча тема:
- Війна
Так чи інакше бути вільним від суспільства, в якому живеш, неможливо. Але про це - і не лише про це - надпромовистоу «Самотньому вовкові» Германа Гессе. Не зайве тому, хто цікавиться шляхом, а не станом дороги якою йдеш, прочитати його ж "Гру в бісер". Судилося й мені "пограти в бісер зі свинями", випало продавати зайве обійстя в селі, котре потребувало не по моїх силах, вміннях і статках ремонту. Оте "продаванні не з моєї вини затяглося майже на рік, коштувало за десять тисяч з добрим гаком і силою-силенною непотрібних папірців. А ще вистоювань у чергах до усіляких більших і менших клерків, коло дверей, яких не передбачено ані стільця, ані бодай якоїсь лави для посполитого люду. От і спитайте не мене а себе чому цим часом хтось потроїв свої статки? Чому держава живе за рахунок бідних і потурає багатим? І чи не представники влади - перші багатії? І чи не з нас потроюються їхні статки і маєтки? І є повсякденна - і не лише у Верховній Раді, айв кожнісінькому селі - тусаюча знущальна сила, перед якою несамохіть підгинаються коліна. І не дається почути серцем плач Ярославни. Печалі, що вертається не зі славою, а з полону. Є шлях і є ти. І нема чого втрачати, окрім самого себе. І якщо та дорога пролягає по твоєму серцю, карбує і шрамує розум, то це та сама дорога - до незалежності, яка ніколи не була і не буде спільною, як хтива жінка чи плавлений сирок на трьох, як цигарки на спільному хмільному столі при безтямній балачці, яку просто треба перечекати... Просто дорога кличе, а не чекає, як кличе тебе Південний Бог, течія і крик сполоханої птахи, що відлунює поза берегом, доленепокірні голоси води на перекатах. Є не відсутність страху, а присутність вічності. І перепочинок біля наглих справ, обов'язковості і вимушеності не такий вже й тривалий, бо крім прірви і безодні, які все одно пройдеш, є ще й дві криниці і в...